Дочка сина «ворога народу».
Запізніле переосмислення.
Уже
в процесі роботи над проектом несподівано виявилась іще одна лінія дослідження.
Онука Харлантія Галина Іванівна Петрівна, пригадала, як її, відмінницю й
активну ученицю відмовились брати на екскурсію до Москви у далекому 1970 році.
Ковтаючи сльози від образи й несправедливості вона все допитувалась, чому так
сталось, але дорослі лиш розводили руками і казали, що вона зрозуміє це
пізніше.
Хтось
із сусідів прямо казав, що її мати не працювала у місцевому господарстві. Та це
звучало непереконливо. На той час чимало односельців влаштувались на роботу на
гірничо-добувне підприємство поруч із селом. Та й колгосп було вже
реорганізовано у радгосп – державне сільськогосподарське підприємство.
Тим часом,
успішно закінчивши школу, Галина
Іванівна їде на навчання до тітки Марії у Дніпродзержинськ. По закінченню
навчання її подруги влаштувались на практику на хімічний завод. Підприємство
було секретне, підпорядковане оборонному відомству. Всі практиканти проходили
ретельну перевірку і чекали дозволу на роботу в умовах підвищеної секретності.
Найдовше чекати довелося Галині. Допуск вона отримала з великою затримкою та й
то у допоміжні цехи. Тітка Марія, член КПРС, з легкістю прояснила
ситуацію: ти донька сина «ворога народу».
Тоді
ж до Галини Іванівни прийшло розуміння тієї історії з дитинства. Вона не
потрапила на екскурсію до Москви саме через те, що мала «неблагонадійного»
батька.
Таким
чином, навіть через багато років влада продовжує з підозрою і недовірою ставитись
до членів сімей із «заплямованою репутацією». Методи впливу на них стали майже
непомітними, обережними, прихованими. Проте вона не випускає з поля зору тих,
хто може бути потенційно небезпечним.
Немає коментарів:
Дописати коментар