Звіт-презентація проекту

Знайомство громади з роботою команди над проектом почалось з його  анонсування на початку дослідження. В кінці вересня 2019 року учасники команди провели вуличну інформаційну акцію – виставку присвячену пошуковим проектам шкільного музею з нагоди Дня села (76-ї річниці вигнання нацистських окупантів із сіл Пришибської громади).

Розповідаючи, зокрема, про наш новий проект, ми знаходили з-поміж відвідувачів виставки, односельців, які могли і хотіли поділитись своїми спогадами, міркуваннями, сумнівами.

 Саме вони, насамперед, були найбільш зацікавленими та активними учасниками зустрічі в Пришибському центрі культури та дозвілля наприкінці лютого, де ми провели звіт-презентацію результатів дослідження.

                                 Саме вони, насамперед, були найбільш зацікавленими та активними учасниками зустрічі в Пришибському центрі культури та дозвілля наприкінці лютого, де ми провели звіт-презентацію результатів дослідження.

При цьому ми поєднали такі форми комунікації як виставка, розповідь, живе спілкування, та елементи драматизації у формі постдокументального театру за участю учасників художньої самодіяльності.

Анкетування жителів громади дає можливість зрозуміти, як саме і наскільки вдалось переосмислити наше радянське минуле. Над чим слід ще попрацювати та на що акцентувати увагу у подальшій роботі над проектом.

Спілкуючись з односельцями ми отримали як схвальні відгуки, так і критичні зауваження односельців різного віку. Попри різні, а часом – протилежні  точки зору, діалог загалом сприяв порозумінню представників різних поколінь на засадах  гуманізму та демократії.

СЦЕНАРІЙ

фрагменту спільного виступу постдокументального театру "Спадок" рою "Сагайдачний" та команди юних краєзнавців

за матеріалами дослідницького проекту

У пам’ять вічністю струмки

Летять, як диво-каруселі.

В руках у долі акварелі,

А колір золотий таки.

Чудові пахощі весни

І жовті квіти на осонні,

Похилі трави безборонні.

Як впасти росам поясни.

І знову сонце і дощі,

І грози стукають у двері,

І плями мокрі на папері,

І душі наші не в плащі.

Рояться в пам’яті думки,

Життя гортає сторінки.

У пам’ять вічністю струмки…

У пам’ять вічністю струмки

Все частіше ми звертаємося до наших витоків: історії нашої країни, рідної мови, козацької вольниці. Звертаємося до минулого, щоб зрозуміти сучасне.

  Ми б хотіли розповісти історію Марії Шиндель, спогади про яку ми записали з уст її  онуки нещодавно.  Певно, що лише козацька кров у її жилах давала сили вижити у тяжких поворотах долі. 

(Виходить Марія)

 "Ми одружитися з Харлампієм навесні.Жили ми на хуторі ШинделІ, на околиці села Горішні Плавні. Через кілька років один за одним з'явилися на світ наші дітки Іванко, Марійка та Євдокійка. Було тяжко давати раду дітям і великому господарству. З раннього ранку і до самої темряви ми трудилися з чоловіком. Не наймитів же наймати?

1932 року місцеві активісти забрали худібку, зерно і навіть хату...

Харлампію сказали записатися до колгоспу. Він відмовився:"Я хочу сам бути хазяїном у своєму господарстві». Після цього посипалися переслідування і погрози.  Невдовзі його схопили активісти і відправили  чи то на Соловки, чи то на Колиму.

Згодом я зібрала невеличку посилку і відправила Харлампієві. Через півроку вона повернулась із зазначенням, що адресат помер.

Голод я пережила у землянці. Діти жебракували,збирали цвіт бузку, акації, «калачиків. Ми їли мерзлу картоплю, млинці з осердя кукурудзяних качанів.

Завдяки цим нехитрим  харчам і тому, що я не здавалась та жила надією, що Харлампій живий, що він повернеться, я і мої дітки залишились живі.

Рік за роком я і трудилась на землі, мала підсобне господарство.

Ходила пішки по 20 кілометрів  у сусіднє село Келеберда, купляла там рибу,а потім ще 40 кілометрів до Кременчука, щоб продати її. 

Всі мої діти закінчили семирічку.  А згодом і професійну освіту здобули.

Все своє життя  я присвятила своїм дітям. Тяжка праця і життєві випробування підірвали  моє здоров’я…»

 Невдовзі після бабусиної смерті, з’явилась на світ Галинка. Зростала вона розповідями про свою бабусю. Бабуся Марія завжди буде для неї і всіх односельців  прикладом справжньої материнської любові, жіночої вірності, працьовитості, принциповості, незламності і цілеспрямованості. А через деякий час навіть вірш  бабусі з дідусем присвятила.

Була собі сім’я в Горішніх Плавнях ,

Жила, трудилась як могла,

Велике мала господарство,

Аж поки не прийшла до них біда…

Їх вигнали з рідної хати,

Забрали корову, коней – все нажите добро,

А Харлампію наказ дали активісти:

«Якнайшвидше вступити в колгосп!»

Харлампій був із козаків,незалежних і вільних,

Не звик ні перед ким він спини гнуть…

За непокірну вдачу і за опір

На Соловки його чекала путь.

Було нелегко пережити горе

Без чоловіка голод і війну.

Як тяжко діток трьох на ноги піднімати

Не побажаю більш такого нікому!

Материнське серце, віддане дітям,

Які її любили від душі.

Великій Матері вкраїнській

Вклонитись хочу до землі.

Усе на світі починається з матері, спершу рідної, яка народила тебе на цей світ,а згодом, коли ти вже розумієш свою приналежність до нації, у тебе з’являється мати-Україна. І шанувати їх обох – твій святий обов’язок.

Знаєш, насправді важливо дуже,
Люди щоб поруч були небайдужі.
Надто привітні, люб’язні казково – 
Все це не так вже й обов’язково.

Лиш небайдужі прямують туди,
Де тебе крутить в лещатах біди.
Лиш небайдужі тішаться щиро
Разом з тобою злагоді й миру.

І продукують духовний контакт – 
Серце до серця б’ється у такт.
Взявши на себе чиюсь провину,
Часто страждають.
І все ж…
Їхній любові немає меж.

З нами всміхнуться, з нами поплачуть.
Все вони чують, все вони бачать.
Хай поруч з нами (хоч би єдина)
Буде така – небайдужа – людина!

На цьому ми завершуємо наш виступ.Зичимо здоров'я, щастя! Нехай у Вас панує достаток, витає козацький дух, а золоте колосся і червона калина схиляються на добро. На все добре!