В процесі роботи над проектом на прикладі однієї родини з одного з численних хуторів поблизу нашого села ми з'ясували, якими були умови життя та становище українських селян на різних етапах радянського минулого.
Наше дослідження переконливо спростовує поширену у свідомості наших односельців думку про те, що спротив тоталітарному режиму носив епізодичний характер та не поширювався на пересічних громадян, що в масі своїй люди були лояльними до дій місцевої та центральної влади.
В умовах жорстокого терору комуністичної системи звичайні люди, рядові колгоспники, дійсно змушені були пристосовуватись до страшної і небезпечної реальності. Змінювались форми прояву опору, протестні настрої не були настільки очевидними та відвертими, як у перші роки радянської влади, але вони ніколи не зникали, протистояння не припинялось аж до часу розпаду СРСР.
Зі свого боку, представники керівництва радянського режиму були свідомі того, що суспільство здатне до спротиву, має для цього причини, що містяться у самій недемократичній суті системи влади. Тому влада радянської доби ніколи не припиняла чинити тиск на суспільство в цілому та його окремих представників, зокрема - усіх потенційно небезпечних, підозрілих. Особливо пильно правоохоронні та каральні органи влади постійно тримали у полі зору членів сімей "ворогів народу", як особливо неблагонадійних. Заходи впливу на них на різних історичних етапах також зазнають змін, носять дедалі менш відвертий, більш прихований характер. Злочинна по відношенню до народу влада приховує власні злочинні дії.
Страх перед владою глибоко укорінився у свідомості представників старшого покоління нашого суспільства. В ході роботи над дослідженням нам постійно доводилось стикатись замовчуванням в сім'ях жахливих фактів минулого. Приховуючи травматичні спогади люди, що пережили жахи колективізації, голодомор, репресії, свідомо чи неусвідомлено захищали молодших членів своїх родин від можливих неприємностей у майбутньому.
В результаті більшість наших односельців мало обізнані з реаліями тогочасного життя, або дізнавшись про них з офіційних джерел вже після розпаду СРСР з недовірою ставляться до них, вважаючи їх надуманими чи, принаймні, перебільшеними.
Як свідчать результати опитування наших односельців, більшість з них зберігають певні іллюзії щодо радянського минулого. Особливо яскраво про це свідчать відповіді учасників анкетування щодо декомунізаційних заходів останніх років в Україні. Абсолютна більшість наших односельців, в тому числі молодь, вважають ці заходи недоцільними, або ж мають сумніви щодо їхньої доцільності. Показово, що поміж 11% тих, хто підтримує ці заходи - переважно молодь, проте значна частка припадає на людей, чий вік перевищує 60 років.
Цікаво також, що в процесі проведення та представлення дослідження в громаді майже всі односельці, з якими довелось спілкуватись спочатку заперечували сам факт протистояння між людиної та владою, а потім, несподівано для себе, пригадували епізоди з історії власної родини, що свідчили про протилежне.
В ході роботи над дослідженням вдалось з’ясувати, що спротив владі може бути не лише активним, але й пасивним, проте тривалим. Тоталітарний режим вдається не лише до відкритих репресій, але й продовжує чинити тиск на тих, хто здається йому «неблагонадійним». Більшість людей вдалось залякати, проте влада теж відчувала страх перед тими, кого залякати не вдавалось. Людей, які чинили опір радянському режиму було не так багато, однак насправді – більше, ніж прийнято вважати.
Учасники команди навчились спілкуватись з людьми різного віку, критично оцінювати почуте й побачене, помічати «дрібниці», які можуть бути дуже важливими, знаходити, відбирати і опрацьовувати різні види джерел, систематизувати їх, знаходити їм застосування у контексті дослідження, складати питання інтерв’ю, анкети, узгоджуючи їх з поставленою метою дослідження, аналізувати результати опитування, робити висновки та узагальнення.
На жаль, не вдалось встановити зв’язок з іншими членами родини Шинделів, які проживають за межами громади. Не були використані архівні матеріали справ репресованих односельців, зокрема найбільш чисельної їх частини - селян-одноосібників, репресованих в роки колективізації.
Найбільш несподіваним стало те, що під час роботи над дослідженням виявилось, що у 1970-ті роки серед мешканців села крім відомих нам односельців з протестними настроями імовірно могли бути й інші носії таких настроїв, які й здійснили акції з паплюження імені Леніна, як уособлення комуністичного режиму.
Необхідно продовжити роботу з пошуку та популяризації матеріалів дослідження, залучити до цього вихованців шкільного рою «Сагайдачний», неодноразових переможців районного та учасників обласного етапу військово-спортивної гри «Сокіл»-«Джура», звернутись до провідних бібліотек Києва, Харкова з метою пошуку публікацій у періодичних виданнях за темою дослідження.
Матеріали нашого дослідження, як приклад місцевого рівня, мають важливе значення не лише для нашої громади, оскільки вони проливають світло на взаємовідносини між владою і особою в умовах тоталітарного режиму. Таким чином знайомство з цим історичним прикладом, на нашу думку, спонукатиме кожного до переосмислення історичного минулого власної родини, інших знайомих родин, сприятиме утвердженню у суспільній свідомості демократичних цінностей та ідеалів гуманізму, що в свою чергу позитивно вплине на розвиток суспільства в майбутньому.
Наше дослідження переконливо спростовує поширену у свідомості наших односельців думку про те, що спротив тоталітарному режиму носив епізодичний характер та не поширювався на пересічних громадян, що в масі своїй люди були лояльними до дій місцевої та центральної влади.
В умовах жорстокого терору комуністичної системи звичайні люди, рядові колгоспники, дійсно змушені були пристосовуватись до страшної і небезпечної реальності. Змінювались форми прояву опору, протестні настрої не були настільки очевидними та відвертими, як у перші роки радянської влади, але вони ніколи не зникали, протистояння не припинялось аж до часу розпаду СРСР.
Зі свого боку, представники керівництва радянського режиму були свідомі того, що суспільство здатне до спротиву, має для цього причини, що містяться у самій недемократичній суті системи влади. Тому влада радянської доби ніколи не припиняла чинити тиск на суспільство в цілому та його окремих представників, зокрема - усіх потенційно небезпечних, підозрілих. Особливо пильно правоохоронні та каральні органи влади постійно тримали у полі зору членів сімей "ворогів народу", як особливо неблагонадійних. Заходи впливу на них на різних історичних етапах також зазнають змін, носять дедалі менш відвертий, більш прихований характер. Злочинна по відношенню до народу влада приховує власні злочинні дії.
Страх перед владою глибоко укорінився у свідомості представників старшого покоління нашого суспільства. В ході роботи над дослідженням нам постійно доводилось стикатись замовчуванням в сім'ях жахливих фактів минулого. Приховуючи травматичні спогади люди, що пережили жахи колективізації, голодомор, репресії, свідомо чи неусвідомлено захищали молодших членів своїх родин від можливих неприємностей у майбутньому.
В результаті більшість наших односельців мало обізнані з реаліями тогочасного життя, або дізнавшись про них з офіційних джерел вже після розпаду СРСР з недовірою ставляться до них, вважаючи їх надуманими чи, принаймні, перебільшеними.
Як свідчать результати опитування наших односельців, більшість з них зберігають певні іллюзії щодо радянського минулого. Особливо яскраво про це свідчать відповіді учасників анкетування щодо декомунізаційних заходів останніх років в Україні. Абсолютна більшість наших односельців, в тому числі молодь, вважають ці заходи недоцільними, або ж мають сумніви щодо їхньої доцільності. Показово, що поміж 11% тих, хто підтримує ці заходи - переважно молодь, проте значна частка припадає на людей, чий вік перевищує 60 років.
Цікаво також, що в процесі проведення та представлення дослідження в громаді майже всі односельці, з якими довелось спілкуватись спочатку заперечували сам факт протистояння між людиної та владою, а потім, несподівано для себе, пригадували епізоди з історії власної родини, що свідчили про протилежне.
В ході роботи над дослідженням вдалось з’ясувати, що спротив владі може бути не лише активним, але й пасивним, проте тривалим. Тоталітарний режим вдається не лише до відкритих репресій, але й продовжує чинити тиск на тих, хто здається йому «неблагонадійним». Більшість людей вдалось залякати, проте влада теж відчувала страх перед тими, кого залякати не вдавалось. Людей, які чинили опір радянському режиму було не так багато, однак насправді – більше, ніж прийнято вважати.
Учасники команди навчились спілкуватись з людьми різного віку, критично оцінювати почуте й побачене, помічати «дрібниці», які можуть бути дуже важливими, знаходити, відбирати і опрацьовувати різні види джерел, систематизувати їх, знаходити їм застосування у контексті дослідження, складати питання інтерв’ю, анкети, узгоджуючи їх з поставленою метою дослідження, аналізувати результати опитування, робити висновки та узагальнення.
На жаль, не вдалось встановити зв’язок з іншими членами родини Шинделів, які проживають за межами громади. Не були використані архівні матеріали справ репресованих односельців, зокрема найбільш чисельної їх частини - селян-одноосібників, репресованих в роки колективізації.
Найбільш несподіваним стало те, що під час роботи над дослідженням виявилось, що у 1970-ті роки серед мешканців села крім відомих нам односельців з протестними настроями імовірно могли бути й інші носії таких настроїв, які й здійснили акції з паплюження імені Леніна, як уособлення комуністичного режиму.
Необхідно продовжити роботу з пошуку та популяризації матеріалів дослідження, залучити до цього вихованців шкільного рою «Сагайдачний», неодноразових переможців районного та учасників обласного етапу військово-спортивної гри «Сокіл»-«Джура», звернутись до провідних бібліотек Києва, Харкова з метою пошуку публікацій у періодичних виданнях за темою дослідження.
Матеріали нашого дослідження, як приклад місцевого рівня, мають важливе значення не лише для нашої громади, оскільки вони проливають світло на взаємовідносини між владою і особою в умовах тоталітарного режиму. Таким чином знайомство з цим історичним прикладом, на нашу думку, спонукатиме кожного до переосмислення історичного минулого власної родини, інших знайомих родин, сприятиме утвердженню у суспільній свідомості демократичних цінностей та ідеалів гуманізму, що в свою чергу позитивно вплине на розвиток суспільства в майбутньому.
Немає коментарів:
Дописати коментар